Перша шпальта \ The Front Page (1974, реж Біллі Вайлдер)
Це вже третя екранізація п’єси Бена Гекта (Ben Hecht) і Чарльза МакАртура (Charles MacArthur), перша однойменна була в далекому 31му знята Левісом Мілестоном (Lewis Milestone), а в 1940му з’явилася, певно, найкраща – перейменована «Його дівчина П’ятниця \ His Girl Friday» Говарда Говкса (Howard Hawks).
Біллі Вайлдер (Billy Wilder), режисер цього фільму, в своєму доробку вже має кілька журналістських шедеврів, перший, безумовно, «Туз в рукаві \ Ace in the Hole»… ну і «Азарт вдачі \ Fortune Cookie», який я ще не дивився (…
«Перша ж шпальта» – нічого нового в сюжет не внесла, хіба що додала погонь на вулицях та насміх над психоаналізом – розповідає, починаючись з ретельної демонстрації друкування газети, про історію взаємин редактора (грає Walter Matthau, отримав номінацію на Золотий глобус за роль) і його найкращого репортера (Jack Lemmon, також номінація на Золотий глобус), який хотів одружитися і змінити професію на більш спокійну – рекламника…
Події відбуваються в божевільних для американської преси 20х роках (29й, якщо бути точним). Не надто злочинного виду чоловіка засуджують за вбивство поліцейського і готуються до повішання (на ньому замішані всі 5 «с», де «секс» – подружка повія). В бажанні смертельної кари особливо сильна політична заінтересованість, адже вбивство чорношкірого поліцейського стається майже напередодні виборів, відповідно, це значно підіймає рейтинг нині правлячого кандидата. До того ж ув’язненого особливо цілеспрямовано звинувачують у тому, що він «червоний» (в політичному, звісно, значенні).
І в такий відповідальний момент найкращий репортер Гілді (Hildy) збирається йти з газети! А коли словесні переконання редактора ні до репортера, ні до нареченої («можна вийти за трунаря, гравця, крадія, але лише не за репортера!») не діють, починається вишукана афера з відвойовування права власності на Гілді.
Тут, певно, варто призупинитися і розповісти про другорядних персонажів. Особливо цікавими є Roy Bensinger (грає David Wayne) та Murphy (грає Charles Durning). Перший особливо вихований, доглянутий і… з рожевим туалетним папером, а до кінця і зовсім стверджується, що він – нетрадиційної орієнтації. Поки всі грають в карти, Рой дізнається якусь інформацію і надиктовує її по телефону, Мерфі все підслуховує і щось подібне розповідає свій редакції, навіть не встаючи з місця.
Третім цікавим другорядним персонажем є молода заміна Гілді, Rudy Keppler (грає Jon Korkes), що редактор його відправив, аби задіти самолюбство Гілді. Руді не так давно закінчив університет, дуже хвилюється, бо це його перша страта.
Коли Руді запитує у бувалого Гілді, що той йому порадить, отримує: «Не закінчуй речення прийменником, не пояснюй суть статті в перших рядках і… завжди тримайся подалі від Бенсінгера (журналіста-гея – примітка моя)» (в прикінцевих титрах повідомляється, що він таки не послухав поради і «вони разом відкрили магазин антикваріату», до речі, ще одна зміна професії =).
Але ще до цього Руді продемонстрував, що ця професія не для нього – коли почалася стрілянина, він сховався під стіл і «обмочив» штани, де до ноги була прикріплена таємна камера, аби зробити «перше в історії фото страти»!, що дуже нагадує ідентичний «гаджет» у «Викрадачах світлин \ Picture Snatcher» 33го року, де журналіст таки зробив подібну фотографію. Тут – не вдалося, бо «намокла» плівка…
Та журналісти, заради ексклюзиву, порушують закон значно сильніше ніж несанкціоноване знімання – вони приховують злочинця, який випадково потрапляє в кімнату для преси. За що, з рештою, самі потраплять за грати, звідки, у свою чергу, таки рятують життя ув’язненого, оскільки випадково опиняються поряд з чоловіком, який мав передати доручення про помилування.
Останніми титрами, повідомляється, що Гілді таки повернувся до роботи і, з часом, став головним редактором, а сам редактор – пішов викладати журналістську етику у відповідний заклад =).
Написано спеціально для "Журналістики в кіно"