Вірна / La fidélité (2000, Анджей Жулавски): неможлива любов двох фотографів…
Анджей Жулавскій (Andrzej Zulawski) не самий адекватний режисер, своїм стилем він цілеспрямовано епатує глядачів і навіть критиків, але фільмом 96го року «Шаманка / Szamanka», в якому, здавалося б, він до абсолюту довів свій стиль, не здобув жодних похвал ні від одних, ні від інших.
Можливо, тому наступний його фільм, «Вірна / La fidélité», хоча і починається сексуально легковажною поведінкою дівчини-фотографа (двічі спить з тими, кого фотографує на вулиці, чи на спортивному змаганні), але має адекватну режисуру, а вся хіть далі по фільму заковується кайданами хворобливої вірності.
За одного чоловіка, якого вона фотографує з весільним букетом, спить з ним (він видавець, цікава його фраза після випадкового сексу: «з вами таке часто буває? Ні? Добре, бо я видаю книги для дітей і мораль для мене дуже важлива»)… потім вони одружуються.
Клеля, або Клейя (Clélia), яку грає Софі Марсо (Sophie Marceau) – талановитий фотограф, яка видала два альбоми зі своїми світлинами, а тепер запрошена працювати у компанії, яка видає скандальні таблоїди: «чим більше бруду, тим краще»; «у нас спорт і секс» – «і скандали, і скандали – ми ними живемо»… власне, «спорт» ніби стає 6м «с» =)…
Для «розкрутки», у неї беруть доволі цинічне інтерв’ю, зокрема: «а що ви думаєте про папарацці, цих гієн преси?» – «вони теж люди, і теж хочуть їсти»…
…далі її лояльне ставлення до папарацці – виливається в пристрасне кохання, до одного з них, який теж працює у її виданні. Але через відданість чоловікові, їх кохання не має права на існування… так вони увесь фільм і борються з тим, що від перешкод стає лише сильнішим.
Цікаво, що більшість своїх світлин вона робить на «мильницю», чим нагадала журналіста з «Аліси в містах / Alice in den Städten», який, у свою чергу, всі світлини робив на поляроїд. Фотографує свою матір в лікарні… фотографує, як помирає видавець… інші доволі незручні особисто моменти: «по-моєму, найкращі світлини – злі».
Сподобалося ототожнення камери зі зброєю: як вона знімає спортивний репортаж – видає звуки ніби стріляє; після смерті матері, коли у вікні помічає фотографа – відступає назад, фотографуючи, ніби відстрілюючись; на весіллі він відводить поли піджака, аби показати, мовляв, він без «зброї»…
Щодо папарацці, в якого Клеля закохується: звати його Немо (Némo), вперше як з’являється в кадрі: «я не спав десять днів, і багато курив» (редакторка – до речі, постійно і сильно п’є), далі небезпеки більш відчутні: він розслідує справу про торгівців очима (символізм очевидний =), його спочатку б’ють, а потім і стрілянина зав’язується…
Закінчується ж все фразою нового керівника: «Буду слідить, аби наші газети стали ще більш збоченими, лицемірними і порочними… а телебачення ще більш шокуючим. Ми станемо ще більш прибутковими»… Клеля – фотографує квіти десь в горах, а Немо – знімає про це все фільм…
написано для тематичного блогу "Журналістика в кіно"